Книга приповістей Соломонових Розділ 20 (переклад Івана Огієнка)1 Вино — то насмі́шник, напій п'янки́й — галасу́н, і кожен, хто блу́дить у ньому, немудрий.
2 Страх царя — як рик лева; хто до гніву дово́дить його́, — проти свого життя прогрішає.
3 Слава люди́ні, що гнів покидає, а кожен глупа́к вибуха́є.
4 Лінивий не о́ре із о́сени, а захоче в жнива́ — і нічо́го нема.
5 Рада в серці люди́ни — глибока вода, і розумна люди́на її повиче́рпує.
6 Багато людей себе звуть милосердними, та вірну люди́ну хто зна́йде?
7 У своїй непови́нності праведний ходить, — блаженні по ньому сини його!
8 Цар сидить на судде́вім престолі, всяке зло розганяє своїми очима.
9 Хто скаже: „Очи́стив я серце своє, очистився я від свого гріха́?“
10 Вага неоднакова, неоднакова міра, — обо́є вони — то оги́да для Господа.
11 Навіть юна́к буде пі́знаний з чи́нів своїх, — чи чин його чистий й чи про́стий.
12 Ухо, що слухає, й око, що бачить, — Господь учинив їх обо́є.
13 Не кохайся в спанні́, щоб не збідні́ти; розплю́щ свої очі — та хлібом наси́ться!
14 „Зле, зле!“ каже той, хто купує, а як пі́де собі, тоді хва́литься ку́пном.
15 Є золото й пе́рел багато, та розумні уста́ — найцінніший то по́суд.
16 Візьми його о́діж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку візьми його за́став.
17 Хліб з неправди солодкий люди́ні, та піско́м потім бу́дуть напо́внені у́ста її.
18 Тримаються за́міри радою, і війну прова́дь мудрими ра́дами.
19 Виявляє обмо́вник таємне, а ти не втручайся до того, ле́гко хто розту́лює уста свої.
20 Хто кляне свого батька та матір свою, — погасне світильник йому серед те́мряви!
21 Спа́док спо́чатку заскоро набу́тий, — не буде кінець його поблагосло́влений!
22 Не кажи: „Надолу́жу я зло!“ — май надію на Господа, і Він допоможе тобі.
23 Вага неоднакова — то оги́да для Господа, а ома́нливі ша́льки не добрі.
24 Від Господа — кроки люди́ни, а люди́на — як вона зрозуміє дорогу свою?
25 Тене́та люди́ні казати „святе́“ нерозважно, а зго́дом свої обітни́ці досліджувати.
26 Мудрий цар розпо́рошить безбожних, і зве́рне на них своє ко́ло для мук.
27 Дух люди́ни — світильник Господній, що все ну́тро обшукує.
28 Милість та правда царя стережуть, і трона свого він підтримує милістю.
29 Окраса юна́цтва — їхня сила, а пишність стари́х — сивина́.
30 Синяки́ від побоїв — то масть лікува́льна на злого, та вдари нутру́ живота.
|