Книга приповістей Соломонових Розділ 16 (переклад Івана Огієнка)1 Заміри серця належать люди́ні, та від Господа — відповідь язика.
2 Всі дороги люди́ни чисті в очах її, та зважує душі Господь.
3 Поклади свої чи́ни на Господа, і будуть поста́влені міцно думки́ твої.
4 Все Господь учинив ради ці́лей Своїх, — і безбожного на днину зла.
5 Оги́да для Господа всякий бундю́чний, — ручу́ся: не буде такий без вини!
6 Провина вику́плюється через милість та правду, і страх Господній відво́дить від злого.
7 Як дороги люди́ни Господь уподо́бає, то й її ворогів Він зами́рює з нею.
8 Ліпше мале справедливе, аніж великі прибу́тки з безпра́в'я.
9 Розум люди́ни обдумує путь її, але кроки її наставля́є Госпо́дь.
10 Виріша́льне слово в царя на губа́х, тому в су́ді уста́ його не спроневі́ряться.
11 Вага й ша́льки правдиві — від Господа, все каміння ваго́ве в торби́нці — то ді́ло Його.
12 Чинити безбожне — оги́да царям, бо трон змі́цнюється справедливістю.
13 Уподо́ба царя́м — губи пра́ведности, і він любить того, хто правдиве говорить.
14 Гнів царя — вісник смерти, та мудра люди́на злагі́днить його́.
15 У світлі царсько́го обличчя — життя, а його уподо́ба — мов хмара доще́ва весною.
16 Набува́ння премудрости — як же це ліпше від золота, набува́ння ж розуму — добірні́ше від срі́бла!
17 Путь справедливих — ухиля́тись від зла; хто дорогу свою береже, той душу свою охоро́нює.
18 Перед загибіллю гордість буває, а перед упа́дком — бундю́чність.
19 Ліпше бути покі́рливим із ла́гідними, ніж здо́бич ділити з бундю́чними.
20 Хто вважає на слово, той зна́йде добро, хто ж надію складає на Господа — буде блаженний.
21 Мудросердого кличуть „розумний“, а со́лодощ уст прибавляє науки.
22 Розум — джерело життя власнико́ві його, а карта́ння безумних — глупо́та.
23 Серце мудрого чинить розумними уста його, і на уста його прибавляє навча́ння.
24 Приємні слова́ — щільнико́вий то мед, солодкий душі й лік на кості.
25 Буває, дорога люди́ні здається просто́ю, та кінець її — стежка до смерти.
26 Люди́на трудя́ща працює для себе, бо до того примушує рот її.
27 Нікчемна люди́на копає лихе, а на у́стах її — як палю́чий огонь.
28 Лукава людина сварки́ розсіває, а обмо́вник розді́лює дру́зів.
29 Насильник підмо́влює друга свого, і провадить його по недобрій дорозі.
30 Хто прижму́рює очі свої, той круті́йства виду́мує, хто губами знаки подає, той виконує зло.
31 Сиви́зна — то пишна корона, знахо́дять її на дорозі праведности.
32 Ліпший від силача́, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойо́вника міста.
33 За пазуху жереб вкладається, та ввесь його ви́рок — від Господа.
|