Книга приповістей Соломонових Розділ 23 (переклад Івана Огієнка)1 Коли сядеш хліб їсти з воло́дарем, то пильно вважай, що́ перед тобою, —
2 і поклади собі в горло ножа, якщо ти ненаже́ра:
3 не жадай його ласощів, бо вони — хліб обма́нливий!
4 Не мордуйся, щоб мати багатство, — відступи́ся від ду́мки своєї про це, —
5 свої очі ти зве́рнеш на нього, — й нема вже його: бо конче змайструє воно собі кри́ла, і полетить, мов орел той, до неба.
6 не їж хліба в злоокого, і не пожада́й лакоми́нок його,
7 бо як у душі своїй він обрахо́вує, такий є. Він скаже тобі: „їж та пий!“, але серце його не з тобою, —
8 той кава́лок, якого ти з'їв, із себе ви́кинеш, і свої гарні слова́ надаремно потра́тиш!
9 Не кажи до ушей нерозумному, бо пого́рдить він мудрістю слів твоїх.
10 Не пересува́й віково́ї границі, і не входь на сирі́тські поля́,
11 бо їхній Визволи́тель міцни́й, — Він за справу їхню буде суди́тись з тобою!
12 Своє серце зверни до навча́ння, а уші свої — до розумних рече́й.
13 Не стримуй напу́чування юнака́, — коли різкою ви́б'єш його, не помре:
14 ти різкою виб'єш його, — і душу його від шео́лу врятуєш.
15 Мій сину, якщо твоє серце змудріло, то буде радіти також моє серце,
16 і нутро́ моє буде ті́шитись, коли уста твої говори́тимуть слу́шне.
17 Нехай серце твоє не зави́дує грішним, і повся́кчас пильнуй тільки стра́ху Господнього,
18 бо існує майбутнє, і наді́я твоя не загине.
19 Послухай, мій сину, та й помудрі́й, і нехай твоє серце ступає дорогою рівною.
20 Не будь поміж тими, що жлу́ктять вино, поміж тими, що м'ясо собі пожира́ють,
21 бо п'яни́ця й жеру́н збідні́ють, а сонли́вий одя́гне лахмі́ття.
22 Слухай ба́тька свого, — він тебе породив, і не горду́й, як поста́ріла мати твоя.
23 Купи собі й не продавай правду, мудрість, і карта́ння та розум.
24 Буде ве́льми радіти ба́тько праведного, і родитель премудрого вті́шиться ним.
25 Хай радіє твій ба́тько та мати твоя, хай поті́шиться та, що тебе породила.
26 Дай мені, сину мій, своє серце, і очі твої хай кохають доро́ги мої.
27 Бо блудни́ця — то яма глибока, а крини́ця тісна́ — чужа жінка.
28 І вона, мов грабі́жник, чату́є, і примно́жує зра́дників поміж людьми́.
29 В кого „ой“, в кого „ай“, в кого сва́рки, в кого кло́піт, в кого рани даре́мні, в кого о́чі червоні? —
30 У тих, хто запі́знюється над вином, у тих, хто прихо́дить попро́бувати вина змі́шаного.
31 Не дивись на вино, як воно рум'яні́є, як вибли́скує в келіху й рі́вненько ллється, —
32 кінець його буде кусати, як гад, і вжа́лить, немов та гадюка, —
33 пантрува́тимуть очі твої на чужі жінки, і серце твоє говори́тиме ду́рощі...
34 І ти будеш, як той, хто лежить у сере́дині моря, й як той, хто лежить на щогло́вім верху́.
35 І скажеш: „Побили мене, та мені не боліло, мене шту́рхали, я ж не почув, — коли я прокинусь, шукатиму далі того ж“.
|