Пiсня над пiснями Розділ 7 (переклад Івана Огієнка)1 „Верни́ся, вернись, Суламі́тко! Вернися, вернися, — нехай ми на тебе нади́вимось!“ „Чого вам дивитися на Суламітку, немов би на та́нець військо́вий?“
2 „Хороші які стали ноги твої в черевичках, князі́вно моя́! Заокру́глення сте́гон твоїх — мов намисто, руками мисте́цькими ви́точене!
3 Твоє лоно — немов круглото́чена чаша, в якій не забра́кне вина запашно́го! Твій живіт — сніп пшениці, ото́чений тими ліле́ями!
4 Два пе́рса твої — немов двоє сарня́ток близня́т!
5 Твоя шия — як ба́шта із кости слоно́вої, твої очі — озе́рця в Хешбо́ні при брамі того Бат-Рабі́му, в тебе ніс — немов башта лива́нська, що ди́виться все в бік Дама́ску!
6 Голі́вка твоя на тобі — мов Карме́л, а коса́ на голі́вці твоїй — немов пу́рпур, — поло́нений цар тими ку́черями!
7 Яка ти прекрасна й приємна яка, о любов в розко́шах!
8 Став подібний до па́льми твій стан, твої ж пе́рса — до грон виногра́дних!
9 Я поду́мав: ви́беруся на цю па́льму, схоплю́ся за ві́ття її, — і нехай стануть пе́рса твої, немов виноградні ті грона, а па́хощ диха́ння твого — як яблука!“
10 „А у́ста твої — як найліпше вино: просту́є воно до мого коханого, чинить промо́вистими й уста сплячих!
11 Я належу своєму коханому, а його пожада́ння — до мене!
12 Ходи ж, мій коханий, та ви́йдемо в поле, переночу́ємо в се́лах!
13 Устанемо рано, й ходім у сади — виногради, поди́вимося, чи зацвів виноград, чи квітки́ розцвіли́сь, чи грана́тові яблуні порозцвіта́ли? Там любов свою тобі дам!
14 Видадуть пах мандраго́ри, при наших же вхо́дах — всіля́кі коштовні плоди́, нові́ та старі, що я їх заховала для тебе, коханий ти мій!“
|