|
Переклад Івана Огієнка, Послання до Євреїв з музикою - розділ 10 «Віра від слухання» 1 Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає.
2 Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів.
3 Але в них спо́мин про гріхи буває щороку,
4 бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!
5 Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в.
6 Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав.
7 Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“!
8 Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“.
9 Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.
10 У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз.
11 І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів.
12 А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“,
13 далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“.
14 Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується.
15 Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:
16 „Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх.
17 А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“!
18 А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи.
19 Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою,
20 ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє,
21 маємо й Великого Священика над домом Божим, —
22 то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою!
23 Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.
24 І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків.
25 Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.
26 Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви,
27 а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників.
28 Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, —
29 скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!
30 Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“!
31 Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого!
32 Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь.
33 Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так.
34 Ви бо страждали й з ув'язнененими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще.
35 Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона.
36 Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.
37 Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“
38 А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“.
39 Ми ж не з тих, хто хитається на заги́біль, але віруємо на спасі́ння душі.
|