¹ Є ще зло, що я бачив під сонцем, і багато його між людьми́:

² Ось люди́на, що Бог їй багатство дає, і маєтки та славу, і недостатку ні в чо́му, чого́ зажадає, не чує вона для своєї душі, але Бог не дав вла́ди їй те спожива́ти, — бо чужа люди́на те поїсть: Це марно́та й неду́га тяжка́!

³ Якби сотню дітей наплоди́в чоловік, і прожи́в пречисле́нні літа́, і дні віку його були довгі, але не наси́тилась добрим душа його, а до того не мав би й належного по́хорону, то кажу́: недоно́скові краще від нього!

⁴ Бо в марно́ті прийшов він, і в те́мряву йде, і в те́мряві сховане буде іме́ння його, —

⁵ ані сонця не бачив він, ані пізнав: йому́ спокійніше від того!

⁶ А коли б він жив дві́чі по тисячі літ, та не бачив добра́, — то хіба не до місця одно́го все йде?

⁷ Увесь труд люди́ни — для рота її, і пожада́ння її не випо́внюються.

⁸ Бо що більшого має мудрець, ніж безглуздий, що має убогий над те, що перед живими уміє ходити?

⁹ Краще бачити очима, аніж мандрува́ти жада́ннями, — і тако́ж це марно́та та ло́влення вітру...

¹⁰ Що було́, тому йме́ння його вже нада́не давно, і відо́ме, що він чоловік, і він не може правува́тися з сильнішим від нього,

¹¹ бо багато рече́й, що марно́ту примно́жують, але яка ко́ристь від них для люди́ни?

¹² Бо хто знає, що́ добре люди́ні в житті, за небагатьох днів марно́го життя її, які пробуває вона, немов тінь? Та й що́ хто розкаже люди́ні, що́ буде під сонцем по ній?